НАРОДОЗНАВЧА СВІТЛИЦЯ
У час відродження духовності, повернення до народних витоків, ми поступово прямуємо до пізнання самих себе, історії свого народу. Знати свій народ - це знати його минуле, берегти сучасне для майбутніх поколінь, мамину пісню, яка посіяла в наші душі зернята добра, незабувати батьківської хати, стежини до школи, від якої ми йдемо в широкий світ,
Українська хата… Гарна, заквітчана, мов сама весна. Від сивої давнини і до сьогодення вона живе життям наших предків.
Українська хата – це колиска нашого народу, де творилася його журавлина доля, де народжували дітей, вмирали, щоб поступитися місцем прийдешнім поколінням.
Українська хата – то маленький всесвіт, у якому жили та частинкою якого відчували себе наші предки. Кажуть, оселя відбиває характер та смаки свого володаря.
Типова українська хата – то одноповерхова будівля з солом’яним дахом, білими стінами та вікнами зі ставнями. Стіни хати ретельно обмазували глиною та білили. Часто стіни фарбували у різні символічні кольори та розмальовували. Так вони й стояли, наче чепурне біленьке диво між деревами, обсаджені соняшниками та калиною.
НАРОДОЗНАВЧА СВІТЛИЦЯ
Село…Тебе називають колискою української нації і небезпідставно. Лиш ти єдине, затиснуте мегаполісами сучасної бурхливої цивілізації, змогло зберегти мову, звичаї, обряди, традиції, дух України. Ти мовчки годувало всю країну, само перебивалось тим, що Бог послав, і раділо маленьким досягненням сучасного комфорту, що лиш поверхнево доторкнулися до тебе.
Народознавча світлиця була створена
у 2003 році.
Народознавча світлиця була створена
у 2003 році.
Згодом зібраний і систематизований матеріал було представлено в оновленній кімнаті, яку урочисто було відкрито у жовтні 2015 року
пам'ятати бабусину вишиванку, забуту і розтоптану жорстоким часом, ремесла славного українського народу, знати своїх земляків, про яких давно забули, свої корені та думати про те, без чого не мислиться жоден народ - його звичаї, традиції, пам'яті про минуле
"Краєм садів і криниць" називав нашу малу батьківщину відомий етнограф В.П. Милорадович. Невеличке містечко Калайдинці в ХІХ ст. постачало до Москви і Петербурга 40 тис. возів відбірних яблук. Калайдинцівські криниці мали цілющі властивості. Крім традиційних ремесл, місцеві жителі займалися ткацтвом, бондарством, стельмахуванням, теслярством, бортництвом, гончарство, виготовленням виробів з рогозу.